Фото

RedTram.com

bigmir)net TOP 100

Наша кнопка

Княже Місто


Партнери

Феодалізм

Європа безпорадна перед напливом біженців

Проте, цей процес можна уповільнити, якщо допомагати країнам Африки. Європа не в силах перекрити маршрут, що проходить через Середземне море. За один тільки минулий рік цим шляхом до Європи потрапили 180 тисяч чоловік. Припускають, що у 2017 році в Німеччині поселяться майже 400 тисяч мігрантів з Африки.

 Отець Богуслав Домбровскі (Bogus?aw D?browski), францисканець з Уганди, розповідає, що в районі, де він служить (100 кілометрів на північ від столиці Кампали), місцеву молодь чоловічої статі цікавить тільки одне питання: як далеко від їхнього села до легендарної Німеччини. Угандійці переконані, що Німеччина - це справжня земля обітована, країна процвітання і загального щастя, яка дає кожному, хто до неї приїздить, стільки грошей, що можна спокійно жити.

«Скільки євро можна отримати в місяць?» «200 або більше». «А скільки це в наших шилінгах?» - звучить наступне питання. «Один євро - це 4 тисячі шилінгів», - відповідає отець Богуслав і бачить навколо усміхнені обличчя юних прихожан.

«Якщо тут, в Уганді, можна вижити за 150 тисяч шилінгів на місяць, - розмірковують вони, - то там, отримавши в п'ять разів більше, я зможу жити, як король. Мені не доведеться працювати, їжі буде вдосталь, можна буде завести сім'ю». Угандійці плескають у долоні і недовірливо слухають отця Богуслава, який пояснює, що в Німеччині чекають не кожного, а жити і працювати варто у власній країні.

Вони не хочуть йому вірити, тому що у кожного є знайомий або знайомий знайомого, у котрого якийсь родич поїхав до Німеччини і тепер живе по-королівськи. Так що залишається тільки збирати гроші на переїзд. Одного разу все вийде.

Демографічна бомба

Якщо навіть невеликий відсоток африканців наважиться на таку подорож, в Європу хлине потік мігрантів. Скільки їх буде? Один мільйон, п'ять, десять, п'ятдесят? Точно ніхто не знає, але те, що міграція набере динаміки, ясно, як білий день. Адже Африка - це величезна демографічна бомба. Зараз там живе мільярд триста тисяч чоловік, але демографи попереджають, що до 2050 року її населення подвоїться.

Міграція населення континенту пов'язана з сотнями причин: політикою, голодом, змінами клімату. Сахель (тропічна савана в Африці, яка є своєрідним переходом між Сахарою і південними, родючішими землями - прим. моя, О.К.) пересихає, кажуть експерти. Населення цього регіону мігрує, намагаючись вижити. Постійні війни також не сприяють осідлості.

Африка - це порохова бочка, яка готова вибухнути. У постколоніальну епоху африканські держави роздирають на частини ворогуючі клани і племена, які не відчувають потреби у формуванні будь-якої спільної національної ідентичності.

«Постколоніалізм так само поганий, як колоніалізм, - пояснює кенієць з дипломом Стенфорда Джордж Рей (George Rae). - Африка пишається незалежністю, але сумує за багатством, яке вивезли з собою до Європи британці, французи та бельгійці. Сьогоднішня міграція - це помста за колоніалізм».

Економіка

Активізація міграційних процесів в рівній мірі пов'язана з глибоко вкоріненим у свідомості африканців трібалізмом (форма родоплемінної організації спільноти яка базується на родоплемінних зв'язках - прим. моя, О.К.). Яскравою ілюстрацією може послужити тут наймолодша держава світу - Південний Судан, який звільнився від домінування арабів з півночі трохи менше шести років тому, відвоювавши незалежність. Однак ентузіазм в молодій країні швидко зійшов нанівець. Коли загроза з боку мусульманської півночі зникла, в глотки один одному вчепилися представники найбільших - а значить, конкуруючих між собою - племен нуер і дінка. Результатом стала громадянська війна і криза за кризою. І все це в державі, у якої є вода та орні землі!

Південний Судан міг би спокійно займатися економічним розвитком, якби не африканське прокляття - племінний егоїзм. Саме він і політичні конфлікти, що виникають на його грунті, став основною перешкодою для розвитку і чинником, що підстьобує міграцію.

Візьмемо, наприклад, Нігерію. Ця багата нафтою і газом країна посідає перше місце в Африці за розміром населення. Майже 200 мільйонів чоловік створюють національний дохід, який можна порівняти за обсягом з польським: 481 мільярд доларів (дані за 2015 рік). При цьому ВВП на душу населення становить 2 640 доларів, тобто приблизно в чотири рази менше, ніж в Польщі. У соціальних реаліях це означає, що в країні існують величезні злидні і розрив між бідними і багатими. Корумповану, багату і еліту, яка володіє політичним впливом, не цікавить реальна модернізація країни. В результаті населення переміщається з сільської місцевості в міста, які не можуть впоратися з надлишком робочих рук.

Ще один фактор, що підживлює міграційні процеси, - це діяльність ісламістського угруповання «Боко Харам», яке переслідує місцевих християн. Який ефект? Жителі відносно багатої Нігерії (в першій декаді XXI століття її ВВП виріс приблизно на 7%) стали однією з найчисленніших груп біженців, які прагнуть потрапити в Європу.

Скільки їх приїде?

Ситуація в інших країнах Африки, які роздираються внутрішніми конфліктами, виглядає не набагато краще. І хоча в цілому африканський континент переживає бурхливе зростання (згідно з даними Африканського банку розвитку, обсяг споживчих витрат виросте до 2030 року до 2,2 трильйонів доларів, тоді як в 2008 році він становив 680 мільярдів), є сумніви, що зростання добробуту виявиться настільки ж швидким , як зростання населення Чорного континенту. Чим більше буде людей, позбавлених перспективи знайти роботу через те, що економіка розвивається недостатньо швидко, тим вищим буде ризик активізації міграційних процесів.

Судячи з усього, африканський демографічний бум станеться раніше, ніж почнуть працювати процеси, які зможуть нейтралізувати явища, що сприяють міграції. Подвоєння чисельності населення Африки - це перспектива одного покоління. Надії на те, що за цей час на континенті вдасться встановити міцний мир, подолати племінний егоїзм, а також підняти економіку та інфраструктуру, схиливши цим населення, яке лавиноподібно зростає, залишитися на батьківщині, виглядають чистої води утопією. Так що в найближчі десятиліття на нас чекає справжнє переселення народів. Скільком людям вдасться дістатися до Європи? Передбачити цього не може ніхто.

Крах авторитарних режимів Магриба (країни, розташовані на захід від Єгипту та Аравійського півострова – прим. моя, О.К.) під час так званої «арабської весни» знищив останній бар'єр, який відділяв Європу від неприборканого напливу африканських мігрантів. Гірше того, атрофія локальних державних структур (в першу чергу в Лівії) дозволила розвинутися системі нелегального переправлення біженців в Європу. Зараз вона стала бізнесом, яким годуються міжнародні та кланові мафіозні угруповання.

Європа не в силах перекрити маршрут, що проходить через Середземне море. За один тільки минулий рік цим шляхом на наш континент потрапили 180 тисяч чоловік. Нещодавно німецький міністр розвитку Герхард Мюллер (Gerhard Müller) повідомив в інтерв'ю газеті Die Welt, що, за оцінками його відомства, в цьому році потік мігрантів як мінімум подвоїться. Це дуже оптимістичний прогноз. У 2016 році політик пророкував, що в найближче десятиліття в Європі опиняться 8-10 мільйонів африканців. Ще більш песимістично налаштований голова Європейського парламенту Антоніо Таяні (Antonio Tajani): він вважає, що їх буде 30 мільйонів.

У цьому, напевно, є частка риторичного перебільшення, тим не менше, більшість країн Європи, яким в першу чергу загрожує наплив мігрантів, готуються до того, що їм доведеться приймати набагато більше людей, ніж зараз. Наші західні сусіди припускають, що в 2017 році в Німеччині поселяться майже 400 тисяч мігрантів з Африки.

Німеччина закликає Європейський Союз налагодити тісне політичне, військове та економічне співробітництво з африканськими країнами. На думку Мюллера, ключем до подолання міграційної кризи може стати створення програми допомоги для африканської економіки. Це ключовий і одночасно найскладніший аспект.

Спроби домовитися з партнерами в Африці про введення морської блокади за прикладом Анкари швидше за все приречені на провал. Самим хитким елементом в цій конструкції виступає Лівія - країна розгулу анархії, війни і жахливої ??корупції. Поки контрабандисти можуть легко заробити десятки тисяч доларів на переправленні кількох сотень людей, отримати контроль над ситуацією не вдасться. Нам залишаються лише довгострокові стратегії співробітництва з африканськими партнерами в різних сферах, які пропонує Німеччина.

Ключовим питанням є очевидно (і як завжди) економіка, проте розгул корупції, сумнівні інтереси племен і кланів і нескінченні військові конфлікти стануть для європейських інвесторів серйозною проблемою. Для довгострокових інвестицій необхідна політична стабільність, а на неї у багатьох африканських країнах розраховувати не доводиться.

Набагато краще європейських інвесторів в африканських умовах відчувають себе китайські. Головним фактором служить тут не тільки масштаб інвестицій, але також (або навіть насамперед) регіональні політичні угоди. Китайці стали найбільшими інвесторами в Африці (недавно за багато сотень мільйонів доларів вони побудували в Кенії нову залізну дорогу, що сполучає схід країни із заходом), і докоряти їм в цьому складно.

Раз економіка може сприяти гальмуванню міграційних процесів, значить, кожен долар, вкладений в китайську експансію в Африці, - це простягнута Європі рука допомоги. Однак нашому континенту не можна розраховувати тільки на китайців. Йому доведеться наслідувати їхній приклад і форсувати інвестиції в інфраструктуру і бізнес, допомагати Африці в проведенні модернізації та підтримувати її в політичній сфері, в тому числі - активно підключаючись до придушення осередків бунтів і тероризму. Їх ліквідація і перекриття морських маршрутів міграції - це теж шлях до ослаблення міграційних процесів.

Я в повній мірі розумію побоювання польського керівництва, яке, як і всі в Європі, боїться безконтрольної міграції з Африки та з Близького Сходу. Польща до неї не готова, у неї немає грошей на програму переселення біженців, на розміщення та інтеграцію десятків тисяч чоловік в середині країни.

Масштаб проблем у Німеччині лякає. Польське керівництво певно стежить за зусиллями Берліна, який безуспішно закликає мігрантів оселитися в сільській місцевості. Вони, на жаль, вибирають міста, в першу чергу — місця скупчення своїх співвітчизників, що запускає процес геттоїзації. В одному Гамбурзі в 2016 році на розміщення біженців витратили 900 мільйонів євро. Ефективність подібних процесів в Польщі безсумнівно, буде ще під великим знаком запитання.

                                                                                            (Переклад з польської - Олени Каганець)