Фото

RedTram.com

bigmir)net TOP 100

Наша кнопка

Княже Місто


Партнери

Коріння

Містерія Коліївщини

Коліївщину варто згадувати. Про неї треба частіше думати.

Не лише тоді, коли ми перечитуємо геніальних шевченкових «Гайдамаків» або проходимо повз синагогу Бродського. Адже був не тільки бунт. Була містерія. Була своєрідна проща та спокутування гріхів. Були свячені ножі. Були священики, які залишали парафії та брали в руки зброю. Багато чого було.

Правобережна Україна без Коліївщини могла перетворитися остаточно та невідворотно на католицько-юдейську провінцію Речі Посполитої, у якій українцям знайшлося лише місце приниженої та наддешевої робочої сили. Цього не сталося, але задля цього була потрібна довга – майже сімдесятирічна партизанська війна, сповнена тріумфів, поразок, переможних етнічних чисток (на кшталт уманської операції Гонти й Залізняка) та болючих втрат. Ми все ще мало знаємо про ті героїчні події. Ми не хочемо шукати аналогій між великими селянсько-священицькими війнами-містеріями. Між Коліївщиною та другою визвольною війною, яку вела УПА (особливо в другій половині 1940-их років). Між Коліївщиною та приреченим і вишуканим консервативно-революційним рухом французьких шуанів наприкінці вісімнадцятого сторіччя.

Після вигнання з раю, після закінчення золотого віку найдовше спогад про райські часи роду людського зберігали лише селяни та священики. Селяни – вже самим способом власного існування. Священики – безугавним читанням сакральних текстів. Будь-яка спроба відчужити селянина від землі (власне від природи) наражалася на спротив. Але подібний спротив був дієвим лише тоді, коли священики не забували казати селянам, що земля – Божа і що ніякі єврейські орендарі, шляхтичі, голови колгоспів або ж представники масонського конвенту не мають на неї права, щоб забирати. Так було на Правобережній Україні та у Вандеї у вісімнадцятому сторіччі. Так було на Західній Україні в 1940-і роки. Так є нині в Україні.



Джерело: gorlohvat.livejournal.com