Фото

RedTram.com

bigmir)net TOP 100

Наша кнопка

Княже Місто


Партнери

Коріння

Древні магічні свята вересня

Осінь – це сутінки року.

Колесо Року неухильно наближається до зими, щоб у наступному році зробити черговий оберт. Це час подяки Землі і Богам за щедрий врожай, який дасть змогу вижити взимку. Це час дозрівання плодів, горіхів, ягід, грибів і насіння. Перші врожаї були зібрані ще влітку, а нині настає другий збір врожаю. Після нього, як це розуміли народи древньої Європи, наступав час перерви перед тим, як навесні робітники знову підуть на поле, щоб працювати.

З точки зору магії, осіннє рівнодення, яке цьогоріч припадає на 23 вересня, це час приливу енергії, оскільки це пора року, яка "зависла поміж світами", адже у цього дня ніч дорівнює дню. Для українців головними моментами осіннього циклу були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ – полонин (у Карпатах). У них, як і в попередніх циклах, фрагментарно відображена головна селянська турбота – забезпечення родючості полів, плодючості худоби, продовження людського роду. А це і є основною ідеєю осіннього обрядового циклу.

Обрядові дійства, що дійшли до наших часів – це залишки дохристиянських торжеств, які припадали на пору збирання меду, фруктів, збіжжя. мабон tyrionmaccrann.wordpress.com Важливим був день преподобного Симеона Стовпника, або Семена, на який припадає початок церковного року (14 вересня). У народі цей день вважали присвятком. Але до нього були приурочені давні звичаї ремісників, присвячені вшануванню вогню, при якому працювали впродовж довгих осінніх вечорів. У центральних районах України влаштовували "Свіччине весілля", що тривало цілий тиждень. Вранці на Семена до хати сходились сусіди, родичі. Заквітчували свічку, засвічували її і ставили урочисто на стіл. Після цього починалася гостина. На Поліссі у кожній хаті урочисто запалювали "посвіт", "лучник", "каганець". Він мав горіти до Великодня. При ньому кожен майстер намагався "засидіти вечір" – розпочати якусь роботу. В день Семена закінчувалася молодіжна "вулиця", починалися вечорниці.

На "Михайлове чудо" — день чуда архангела Михаїла (19 вересня) святкувань не влаштовували, але намагались усе-таки уникати важких робіт чи в полі, чи вдома. Не можна було орати, сіяти, обмолочувати снопи, складати сіно, вирубувати капусту і т. ін. Гуцули вірили, що цього дня не треба ні з ким сваритися, а тим паче — проклинати, бо прокльони тут же можуть справдитися. Зауважимо, що Михайло — по суті архангел Сонця і в християнській традиції він заміщував язичницькі божества Сонця.

Великим святом був день Різдва Пресвятої Богородиці (21 вересня), який фактично збігається із днем осіннього рівнодення, адже цей день — рухомий. Щороку його дата змінюється, і коли Сонце входить у знак Терезів (19-23 вересня), настає осіннє рівнодення. У народі його називали Другою Пречистою, чи Другою Маткою. До нього колись пекли калачі, готували різні страви, влаштовували гостини, про які згадувалось і в давніх пам'ятках наших предків. Дівчата цього дня до сходу сонця молилися до Богородиці з проханням подати їм добрих і багатих женихів. У день Воздвиження Чесного Хреста (27 вересня) повсюдно дотримувалися посту. На Бойківщині того дня варили пісну картопляну юшку— "сапорок" і пекли пироги з яблук — "ябчаники". Згідно з народними повір'ями, у цей день земля "здвигається" до зими. Коли задзвонять церковні дзвони, в певних місцях земля "роздвигається", і плазуни (гадюки, змії, ящірки) в ті отвори ховаються на зиму — до Благовіщення. На землі залишаються лиш ті, які "прогрішили" за літо — вкусили когось. Тому цього дня категорично заборонялося йти до лісу чи в поле. Розглянемо звичаї і традиції інших народів. Так, древні кельти на день осіннього рівнодення святкували Мабон. Нині це свято вижило завдяки вікканам — представникам однієї із течій неоязичництва, який на земній кулі за попередніми підрахунками нараховується понад 3 мільйони. Отож Мабон — це свято Середини Осені. Додамо, що у більшості індоєвропейських народів за походженням проводилися різноманітні святкування. Приміром. Відвідували усіх родичів чи гадали на женихів, як в Україні. В Шотландії, приміром, цього дня починали варити пиво із ячменю, адже збір цього продукту завершувався і можна було трохи відпочити взимку.

Деякі ритуали Мабону були пов‘язані із збереженням жіночої родючості, але при цьому носили і дещо фалічний характер. Приміром, у деяких регіонах одружені жінки ходили в поле викопувати моркву, прикладали її до живота і просили дати про цьому родючості своїй утробі. Під час Мабону проводилося і чимало чоловічих ігор, пов'язаних із тваринами, що вказували на мускулінність та родючість — із баранами, оленями тощо. Цікаво, що також виконувався танець рогів. Нагадаємо, що роги в язичництві не є поганим символом. Це символ воїна, Бога, мужності і витривалості. Від одіянь древніх мисливців із шкурами та рогами походить мантія і корона нинішніх і давніх королів. Від осіннього рівнодення починається і період ярмарків. Це був час симпатичної магії, коли подібне притягує подібне: врожай слід було продемонструвати, похвалитися ним, а потім скуштувати найкращі дари осені. Ворожили і на майбутній врожай. Особливо у цей день поважали померлих, в першу чергу — предків. Це час родючості, свято життя і його плодів, але разом із тим — наближення темної пори року.

Для віккан Богиня, яка ще влітку була Матір'ю Врожаю перетворюється на Стару, мудру бабусю, яка допомагає нам відпочивати після роботи протягом року. Із цим періодом пов'язані і міфи, що розповідають про сходження Бога чи Богині до Підземного царства і повернення навесні. Наприклад, в Древній Греціїї Богинями цієї пори року були і Деметра, яка дарує або не дарує свої плоди і Персефона, яка сходить в царство Аїда. На Британських островах Богиню у цей період величали під назвою "Модрон", що означає "Мати". Іноді її зображали у вигляді трьох жінок, що сидять на троні.

У кельтських міфах син Матері Мабон теж спускається до Підземного світу. Він настільки древній Бог, що більшість історій про нього втрачено. Вважається, що він був викрадений у своєї матері, коли йому було ти дні від народження, його тримали у темниці і врятували його лицарі короля Артура (мабуть, це пізніший додаток до міфу). Мабон лежить у своїй в'язниці, в утробі Матері-землі, у вигляді зародку і поступово набирається сили. мабон www.somaluna.com Інше втілення кельтського Бога, що сходить у темряву, ми бачимо у протистоянні дня і ночі, Луг, бог світла терпить поразку від свого брата-близнюка Горонві, який є богом зими. Щоб нове життя постало навесні, старий Бог мусить померти або піти в темряву. Пізніше Бог-Сонце став асоціюватися із Королем Артуром, який помираючи пливе на захід до Землі Вічного Літа або Авалону (країни яблук) і його супроводжують три або дев'ять (тричі по три) прекрасні діви, які уособлюють давню Триєдину Богиню-Матір. Детальні про символіку числа три ви може прочитати в одній із наших розвідок.

Зв'язок поміж Авалоном і Мабоном виявляється у традиційному використанні яблук під час свята. Ми їмо ці яблука, і як Іннана, Персефона, Фрея і Іштар, спускаємося у темряву наступних шести місяців, щоб повернутися до нових знань і творчості у наступному році. 

Свято подяки за щедрий врожай вижило і на американському континенті. В США та в деяких областях Канади восени святкується День подяки. Таким чином деякі аспекти древніх релігій стали виявом сучасної офіційної культури. Осіннє рівнодення у цих краях також відзначається як День збору врожаю. Це свято президент Лінкольн у ХІХ столітті переніс на листопад, хоча батьки-пілігрими (переселенці, що припливли на східне узбережжя Північної Америки, яке пізніше отримало назву Нова Англія) святкували його саме у вересні. У цей день сім'ї збираються за столами, які вгинаються від їжі і вина й згадують той далекий день, коли індіанці поділилися із європейцями їжею у передвісті холодної і холодної зими.

День осіннього рівнодення — це час коли, ми маємо прийти в рівновагу із своїм "я". Насіння надій і ідей, які ми посадимо у цей час, проростуть навесні як і рослини й отримають за час зими міцне коріння. Це час відмовитися і від поганих звичок. Це час, щоб зібратися родиною і вшанувати тих, кого вже немає із нами. Це час мізкувати над тим, які особисті "плоди" зібрали ми цього року. Після Мабону ми рухаємо до Самайну (Хеловіну) і на цьому скоро завершиться подорож по священному Колесі Року, замикаючи один цикл, який продовжиться у наступному році.



Джерело: Олена Кузьмич, вікканська жриця, tsn.ua